Людина, на жаль, не вічний - і навіть найкращі, найулюбленіші нами люди рано чи пізно покидають нас ... Пережити це складно, гіркоту втрати на час затьмарює для нас все на світі - але, так чи інакше , життя продовжується і нам необхідно знайти в собі сили йти далі. Як це зробити - давайте поговоримо ...

Як би нам не було погано і боляче, процес гореванія необхідний нам як особлива робота душі - робота з очищення, дорослішання і прийняття цього світу таким, яким він є. Для того, щоб цю роботу виконати, нам необхідно пройти всі стадії горя до кінця, прийняти його повністю і випити цю чашу до дна. Якщо ж нам не вдається піти цим шляхом правильно, якщо ми застрянемо на деяких пунктах під час перевезення - процес гореванія стає патологічним, і часом без допомоги психотерапевта вже не обійтися.

З чого ж починається цей шлях?

Першою нашою реакцією на смерть близької людини є шок і заціпеніння . "Не може бути" - це перше, що спадає на думку практично кожному: нам не хочеться і навіть фізично "не можеться" вірити в те, що сталося. Іноді людині так боляче, що всі його реакції як би притупляються і зовні це може навіть виглядати як байдужість: "Ні сльозинки не сказав". Проте зазвичай це просто захист нашої психіки від занадто сильних емоцій, з якими вона не готова впоратися. На жаль, деякі і не справляються, їм не вдається піти далі, і вони психологічно "каменеют" назавжди, особливо у випадку втрати гаряче коханих людей - дітей, подружжя, батьків, емоційна прив'язаність до яких була надзвичайно сильна.

На зміну заціпеніння приходить стадія пошуку : людина приймає той факт, що померлого немає поруч, але йому не віриться, що це - назавжди. Померлий немов переслідує горюющего: ось на вулиці здалося, що він пройшов повз, от хтось засміявся точно так само, от у його кімнаті щось скрипнуло і на спинці стільця - його светр ... Постійно переслідує відчуття, що той, хто помер, насправді знаходиться десь зовсім поруч. Іноді людині починає здаватися, що він сходить з розуму (а часом, на жаль, це відбувається насправді), особливо якщо горі в його житті дуже сильне або ж просто - перше, тобто нічого подібного він раніше не відчував. Триває ця фаза від 9 до 40 днів: віруючі люди вважають, що душа померлого в цей час знаходиться на землі і прощається з усім, що було дорого.

Врешті-решт людина усвідомлює реальність втрати, і настає стадія гострого горя , коли відчай буквально "накриває" з головою і з'являється безліч страшних почуттів і думок: про безглуздість життя, про власної вини перед померлим, яку тепер не спокутувати; про тих словах, що не сказано, і про ті обіцянки, які не виконані, і вже не можуть бути виконані ніколи ... Померлий здається нам краще, ніж ми думали про нього за життя: згадується все хороше, витісняється з пам'яті все погане - приказка "Про мертвих або добре, або нічого" придумана не дарма ...

Іноді на цьому етапі горюющій людина майже повністю йде в себе, замикається, віддаляється від близьких, часом ототожнює себе певним чином з померлим: переймає його звички, ходу, жести. Можуть навіть з'явитися симптоми захворювань, якими страждав померлий: ознаки радикуліту, гіпертонії або мігрені в раніше цілком здорової людини. На жаль, не всі виходять з цієї фази, залишаючись в думках назавжди ближче до померлого, ніж до поряд живуть.

Пережити все це важко, але важливо: на завершення цього етапу відбувається розрив старих емоційних зв'язків з померлим і зародження нових. Рано чи пізно, але життя поступово входить у звичну колію, і втрата дорогої людини перестає бути найважливішою подією в житті. Горе тепер не болісно-гостре і невідступне, а ніби накриває хвилею в зв'язку з певними подіями: ось настає перший новий рік без померлого, оце перший його день народження пройшов - без нього самого, оце прийшов поштою документ на його ім'я або зателефонував старий знайомий з тих, хто нічого не знав про смерть ... Сльози накочують і підступає грудка до горла, проте ми вже миримося з тим, що те, що трапилося - це даність, і що нам - жити далі. Роковини смерті зазвичай є закінченням цього циклу.

Завершальна стадія - конструктивна , вона адаптує нас до реальності і замирює з нею. Горе перероджується в це пам'ять, в світлу печаль і смуток про літо. У нашій свідомості більше не живе покинув нас людина - але залишається його образ. Це надзвичайно важливий етап: адже можна пережити всі попередні, але заблокувати спогади і не пустити образ померлого в свою нинішню життя - тоді робота горя не буде виконана до кінця і полегшення так і не наступить.

Так нерідко в сім'ї, де загинула дитина, батьки немов "викреслюють" цей страшний епізод з життя, забороняючи і собі, і родичам, і іншим дітям повертатися до тих важким подіям. Це - шлях до саморуйнування для всіх членів такої родини, оскільки дозволити образам які пішли бути поруч - це дуже важливо. Як важливо і зберегти пам'ять про всіх, хто був частиною нашого життя, і радість від того, що ці люди в нашому житті - БУЛИ ...